Родичам

Послуги:
  • Консультація щодо залежності;
  • Консультація психолога;
  • Тестування швидкими тестами на ВІЛ/Гепатити;
  • Тренінгові заняття;
  • Консультація юриста;
  • Індивідуальна психотерапія;
  • Групова психотерапія.

Співзалежність
це спотворення стосунків близьких людей, викликане залежністю одного з них від алкоголю, наркотиків або гри. Виражається в тому, що співзалежна людина втрачає своє власне життя і починає жити життям залежного близького, намагаючись захистити його від вживання. Для цього співзалежна людина безуспішно намагається контролювати близького, стає жертвою його поведінки, відчуває багато горя і руйнує своє життя, тим самим допомагаючи залежності близького безперешкодно розвиватися.

Характеристики співзалежності

Низька самооцінка

У свідомості й лексиконі співзалежних із низькою самооцінкою домінують численні «я повинна», «ти повинен», «як я повинна поводитися з моїм чоловіком?» Співзалежні соромляться пияцтва чоловіка, але також соромляться і самих себе. Низька самооцінка рухає ними, коли вони прагнуть допомагати іншим. Не вірячи, що можуть бути коханими і потрібними, вони намагаються заробити любов і увагу інших і стати в сім’ї незамінними.

Компульсивне бажання контролювати життя інших

Співзалежні дружини, матері, сестри хворих із залежністю – це контролюючі близькі. Вони вірять, що у змозі контролювати все. Співзалежні впевнені, що краще за всіх у родині знають, як мають розвиватися події і як повинні поводитися інші члени. Співзалежні намагаються не дозволяти протікати подіям природним шляхом, не дозволяти іншим бути самими собою. Для контролю над іншими співзалежні використовують різні засоби – погрози, умовляння, примус, поради, підкреслюючи тим самим безпорадність оточуючих («чоловік без мене пропаде»).

Бажання піклуватися та рятувати інших

Турбота про інших переважає розумні й нормальні межі. Відповідна поведінка випливає з переконаності співзалежних у тому, що саме вони відповідальні за почуття, думки, дії інших, за їхній вибір, бажання і потреби, за їхнє благополуччя або його нестачу і навіть за саму долю іншої людини.

Почуття

Багато вчинків співзалежних мотивовані страхом, який є основою розвитку будь-якої залежності. Страх зіткнення з реальністю, страх бути покинутою, страх, що трапиться найгірше, страх втрати контролю над життям тощо. Коли люди перебувають у постійному страху, у них з’являється прогресуюча тенденція до ригідності (негнучкості) тіла, духу, душі. Страх сковує свободу вибору. Крім страху у співзалежних можуть переважати в емоційній сфері й інші почуття: тривога, сором, вина, тривалий відчай, обурення і навіть лють.

Заперечення

Заперечення допомагає співзалежним жити у світі ілюзій, оскільки правда настільки болюча, що вони не можуть її винести. Найяскравішим прикладом легковір’я, в основі якого лежить заперечення проблеми, є ситуація, коли дружина хворого на алкоголізм продовжує десятиліттями вірити, що він кине пити, і все само собою зміниться. Співзалежні заперечують у себе наявність ознак співзалежності. Саме заперечення заважає мотивувати їх на подолання власних проблем, попросити допомоги, затягує і ускладнює хімічну залежність у близького, дозволяє прогресувати співзалежності та тримає всю сім’ю в дисфункціональному стані.

Часто батьки наркомана, алкоголіка, гравця заперечують наявність у сім’ї проблеми, хоча самі не у змозі впоратися з ситуацією, що склалася. У сім’ї, де є залежний, люди змушені пристосовуватися до обставин, не жити, а виживати, не відчувати, а реагувати на слова і вчинки близьких. Зникають відкритість і довіра. Звична поведінка, вироблений стиль спілкування один з одним не спрацьовують. Дії залежної людини спрямовані на те, щоб витягнути гроші з близьких, приховати своє вживання, виправдати свою дивну поведінку і зовнішній вигляд, раптові зникнення, безвідповідальність, брехню; уникнути скандалів, нотацій, тиску оточуючих тощо. Чим далі розвивається залежність, тим грубішими стають її маніпуляції, агресивнішими дії, очевиднішою брехня.

Родичі, навпаки, прагнуть усіляко проконтролювати його вживання, запобігти йому, звести до мінімуму руйнівні наслідки прийому наркотиків, алкоголю або гри своїм близьким. Їм потрібно передбачити дуже багато чого, вони постійно напоготові: де він, з ким зустрічається, чому запізнюється, які у нього зіниці і так далі. Треба залагодити його проблеми на роботі, бо сім’я втратить джерело доходів; в інституті чи школі, інакше виженуть; вирішити проблеми з правоохоронними органами; роздобути грошей на чергове лікування. При цьому багато хто з членів сім’ї намагаються «тримати марку», щоб сусіди, друзі або інші родичі не здогадалися про жах, що коїться в їхньому домі.

За місяці й роки зіткнення із залежністю нові сімейні правила закріплюються намертво. Після сильного струсу сім’я знаходить рівновагу вже в цих важких умовах. Щоб зберегти якусь подобу спокою, люди звикають не довіряти, контролювати, витісняти свої почуття, тому що вони дуже важкі. Починає працювати правило: «Не вір, не відчувай, не говори».

Залежність від хімічних речовин і гри є сімейним захворюванням. Оскільки всі члени сім’ї виявляються втягнутими у вир проблем залежної людини, жертвуючи своїм часом, планами, цінностями тощо, і зрештою вся сім’я так чи інакше отримує «букет» проблем і вже не може бути опорою залежній людині на шляху до одужання. За статистикою понад 70% зривів відбувається саме через не пропрацьовані сімейні стосунки.

Що відбувається, коли наркоман, алкоголік або ігроман, нарешті, починає стійко одужувати? Він вчиться жити тверезо. Вчиться жити заново. У ньому відбуваються великі зміни. Не треба більше брехати, змінюється спосіб життя, коло знайомств. Щоб справлятися з тягою до алкоголю, наркотику або гри, він вчиться усвідомлювати і висловлювати свої почуття. Якщо у родичів не відбувається такого ж процесу усвідомлення своїх проблем і зміни старих моделей поведінки, вони можуть виявитися абсолютно не готовими до змін свого близького.

Відбувається сумна річ: не готові до змін близькі, живучи за колишніми правилами, самі того не усвідомлюючи, намагаються повернути втрачений елемент у свою систему. Наприклад, як і раніше проявляючи сильну недовіру, намагаючись контролювати життя залежного і вирішуючи за нього його проблеми, чим провокують сплеск сильної образи й роздратування у колишнього наркомана, алкоголіка чи гравця, який сам ще тільки вчиться поводитися зі своїми почуттями. Наслідок цього – емоційний зрив, а можливо і повернення до вживання.

Зрозуміло, поведінка наркомана, який одужує – це його відповідальність, але оточуючі можуть або допомогти йому, або сильно ускладнити процес одужання. Тому дуже важливо, щоб у процес одужання були включені всі члени сім’ї. Атмосфера в родині – це спільна творчість.

Тому особливе значення в реабілітаційній програмі відводиться сім’ї, яка розглядається як система, цілісний організм, де у виникненні, розвитку проблемної ситуації, так чи інакше, беруть участь всі її члени. Навчитися жити з тверезим членом сім’ї – проблема, яку дуже часто недооцінюють.

На всіх етапах перебування пацієнта в реабілітаційному центрі його рідними надається комплексна допомога. Завдання програми для близьких – надати необхідні знання про хворобу, розкрити психологічні особливості особистості близької людини та їх динаміку в процесі реабілітації. І головне – навчити, як краще поводитися з близьким, який видужує, після того як він покине стіни нашого центру, як налагодити стосунки і побудувати гармонійне життя. Про те, як діяти у складних ситуаціях, як вийти зі стресу, справлятися з гнівом, образою, недовірою, уникати депресій, жити цікавим і наповненим сенсом життям.